Роздольненський навчально-виховний комплекс

Утрата зацікавленості до читання художньої літератури через надмірне захоплення телекомунікаціями, призводить до того, що більшість дітей не може зв’язно, образно висловити свою думку, правильно й грамотно оформити творчі ідеї, що в них народжуються.

Щоб підвищити інтерес до читання, до творчості, до спостереження за навколишнім світом, пропонуємо збірочку «Пташиними дорогами». У ній вміщені кращі творчі роботи шестикласників нашої школи: оповідання, казки, вірші, роздуми. Вони оригінальні за формою і змістом.

Переконані, що запропонований матеріал допоможе дітям не тільки відкрити художнє бачення природи, глибше і ширше її відчути, а й навчить бережливого ставлення до всього живого навколо нас.

Для дітей молодшого шкільного віку.

Художнє оформлення Оленіної Вікторії, Бєгларян Віолети, Бондар Діани, Сопот Дар’ї, Лапшина Андрія

ПЕРЕДМОВА

Шановні школярі!

Ви тримаєте у руках цікаву учнівську збірочку під назвою «Пташиними дорогами». У ній вміщені творчі роботи шестикласників Роздольненської загальноосвітньої школи. Школярі захоплено розкажуть вам про пташиний світ, поділяться своїми спостереженнями і враженнями від побаченого і пережитого.

Пам’ятайте, що тільки тоді людина є людиною, коли вона відчуває кожен порух природи, коли вчиться розуміти галас пташиної зграї, тремтливий шепіт листочків, бурхливі хвилі моря, блакитну даль небес. Є такі діти, що душею дивляться на світ, все помічають, все відчувають, навіть біль зламаної травинки, квіточки, дерева. Вони і створили для вас цю збірочку.

Пропонуємо вашій увазі, дорогі читачі, оповідання, казочки, віршики, твори-роздуми, спостереження за зимуючими птахами рідного краю. Учні 6 класу розкривають у них свої почуття до навколишньої дійсності. Віримо, що у вашому серці проросте бажання допомагати пташкам, допомагати природі. Адже вона не любить байдужих, а добрих господарів винагороджує. Тож маємо вчитися бережливого ставлення до неї.

Ігор Солодуха Казка про пташину дружбу

Жили собі дві пташки: синичка та ластівка. Синичку звали Жовтогрудочка, а ластівку – Ластуня. Жили вони в лісі на Волині, і були найкращими подругами. Влітку проводили час разом, а взимку Ластуня відлітала в теплі краї, а синичка залишалася зимувати. Їм дуже хотілося бути разом цілий рік.

Одного разу вирішили пташки не розлучатися, і ластівка залишилась зимувати. Та щойно випав перший сніг і вдарив морозець, Ластуня занедужала. «Що ж робити?» - бідкалася Жовтогрудочка. І тут вона згадала, що її бабуся колись розповідала про цілющу воду. Вона швиденько зібралася і полетіла. Дорога була важкою і довгою, бо проживала бабуся у далеких херсонських степах. Жовтогрудочка летіла і вдень, і вночі. І ось нарешті бабусина оселя.

- Бабусенько, скажіть мені, де знаходиться цілюща вода? - запитала синичка.

- Я знаю, моя дитино, де заходиться цілюща глина. Треба полетіти до Чорного моря у село Роздольне Каланчацького району. Там знайти хлопчика Солодуху Ігоря, який проживає на вулиці 60 років СРСР № 5. Він знає пташину мову і допоможе тобі знайти цілющу глину.

- Дякую, - ввічливо сказала Жовтогрудочка.

Щодуху полетіла синичка, куди порадила їй бабуся. Мороз і вітер дошкуляв їй, але вона летіла з думкою: «Я обов’язково знайду цілющу глину і врятую свою подругу».

Ось нарешті і село Роздольне. Пташка відразу знайшла вказаний дім, постукала у віконце, як навчила її бабуся. Вийшов невисокого зросту хлопчик із добрими очима і приємною посмішкою на вустах. Жовтогрудочка сіла йому на плече і розповіла про свою біду.

Ігор швидкою ходою попрямував до моря, а синичка летіла поруч.

- Ось тут знаходиться цілюща глина – показав хлопець на примерзлу воду.

Жовтогрудочка допомагала дзьобиком довбати лід, щоб Ігор дістав із дна грудочку цілющої морської суміші. Хлопець засунув глину у маленьку торбиночку, прив’язав до ніжки синички і сказав:

- Лети, добра пташинко, рятуй свою подругу. Щасливої дороги!

- Дякую тобі, хлопче.

Через п’ять днів Жовтогрудочка лікувала Ластуню принесеною глиною. Синичка робила з глини компреси, поїла калиновим чаєм подругу. Врешті - решт хвороба відступила, і Ластуня видужала. Та цілу зиму довелося ластівочці сидіти під ковдрою, щоб не захворіти знову.

Влітку було добре обом подругам. Ластуня окріпла, але зимувати більше не залишалася ніколи. Ось чому ластівки відлітають у теплі краї.

Дар’я Сопот Синичка Веселинка

Я прокинулася одного зимового ранку і виглянула відразу у віконце.

Було холодно, все засніжене, а на тоненькій вишневій гілочці сиділа синичка і пищала. Вона нагадувала мені горобчика, але я придивилася і помітила, що вони різні.

У синички ошатна жовта сорочечка, чорний галстук, зеленувата спинка, яскраво - білі щічки, на голові чорна шапочка. Оченята чорні, жваві. Чіпляючись до гілочки, вона може провисати вниз головою. Це їй вдається робити тому, що має на лапках довгі кігті. Я помітила, що синичка голодна.

Дістала насіння і насипала у годівничку, яка висіла на цьому ж дереві, де стрибала пташка. Мені хотілося назвати її Веселинкою.

На другий ранок я виглянула у вікно і знову побачила синичку. Очевидно, це була моя Веселинка. Сьогодні я понесла їй кусочок сала і зерна. Поснідавши, Веселинка заспівала. Вона трішки піднімала крильця, широко відкривала дзьобик і тремтіла своїм крихітним тільцем.

Кожного ранку я зустрічалася із синичкою і раділа, що у нас живуть такі чудові зимуючі птахи. А щоб вони були такими завжди, то треба їх узимку обов’язково підгодовувати.

Віолета Бєгларян Мої пернаті друзі взимку

Настала зима. Земля, вода і ліс - все вкрите снігом, здається, все кругом занурилося в сон.

Завмерли трави, кущі і дерева. Під сніговим покривалом зачаїлося, завмерло багато тварин. Завмерли, але не померли.

Добре тому, у кого тепле, затишне лігво, барліг, нірка чи гніздо. Добре тому, у кого запасів повна комора. Поїв, згорнувся калачиком - спи міцно, дивись солодкі сни.

А птахи дуже страждають взимку від холоду і голоду. Крижаний вітер гуляє, носиться між будинками і деревами, забирається і під туге пір'ячко. Не всидіти маленьким пташкам ні на землі, ні на гілці: все покрито снігом, холонуть лапки. Тому вони стрибають, літають, щоб як-небудь зігрітися. Ох, як важко їм доводиться! Шукають, де б сховатися від холоду, від страшного зимового вітру.

Лютий - найважчий для птахів місяць. Місяць найбільшого холоду і голоду. Зима відчуває, що скоро їй доведеться поступитися своїми правами, ось вона і злиться: то морозом вдарить, то замете буревієм. Найгірше, коли після денної відлиги, вдарить вночі мороз і відразу заморозить сніг зверху. Така крижана кірка на снігу - жорстка, слизька. Її не розбити ні слабкими лапками, ні дзьобом. Як птахам дістати під льодом їжу? У кого немає сили пробити скло крижаної кірки, той голодує.

Але добре відомо: хто ситий, тому холод не страшний. Ось чому ми, діти,допомагаємо своїм маленьким пернатим друзям. Їм багато не треба. Я і мої товариші щоденно піклуємося про пташок. Хто дасть зерняток, хто - сальця, хто - ягід, хто - хлібних крихт.

Ми влаштовуємо для птахів маленькі безкоштовні їдальні не тільки в школі, а й удома. Вивішуємо з вікна шматочки хліба на ниточці або встановлюємо у дворі годівниці з зерном і хлібом. Горобці та інші наші зимові гості цілими зграйками з радістю відвідують їх.

А синички дуже люблять сало. Тільки не солоне, звичайно: від солоного у них заболять животики. Можна взяти дерев'яну паличку, висвердлити в ній ряд дірочок і залити дірочки гарячим салом . Потрібно дати салу охолонути і вивісити за вікно. Краще повісити на дерево у дворі. Веселі маленькі гості не змусять себе довго чекати. А в подяку за частування покажуть різні трюки

Мені дуже подобається, коли вони літають зграйками. Одного разу я фотографувала горобців, які не сиділи на одному місці. Вони летіли з горіха на калину у сусідському саду. Я навіть трішки присіла, щоб мене не зачепили крильцями. Вони так гарно кружляли і не звертали на мене уваги. На засніженій калині залишилось трішки ягідок, пустуни почали дуже швидко їсти їх, не помічаючи мене. І завдяки цьому вдалося зробити багато цікавих фотографій.

Допомагайте маленьким пернатим друзям взимку! Запрошуйте цих Милих і кумедних пташок до себе в гості, щоб помилуватися і досита нагодувати в цей важкий для них час.

Діана Бондар Я - маленький горобчик

Я - маленький горобчик,

Не літаю в теплий край.

Тут свою домівку маю

На деревах проживаю.

А як прийде в край зима,

То мені біди нема.

Діточки дадуть пшенички,

Ще й смачненької водички.

Дуже дякую вам ,діти,

За смачні гостинці,

Що приносите поїсти

У своїй торбинці.

Діана Бондар Птахи – наші друзі

Не всі птахи відлітають у теплі краї. Деякі не покидають свій рідний край і залишаються зимувати. Серед них і маленькі сіренькі горобчики. Це ті птахи, які завжди живуть по сусідству з людиною. Вони дуже корисні , бо поїдають шкідливих комах. Виявляється,що цим птахам є пам'ятник. А історія така...

Якось на американський штат Массачусетс напало стільки гусені, що навіть учені не могли назвати бодай приблизну кількість... Гусінь жерла геть усе на своєму шляху. Людям почав загрожувати голодомор, адже впоратися з навалою бридких ненажер вони не могли.

І тут людям на допомогу прийшли славні горобчики! Вони,ці щебетуни та одчайдухи, досить швидко начисто впоралися з навалою ненажер! Саме за цей геройський вчинок вдячні мешканці міста Бостон і поставили в головному парку міста пам'ятник звичайнісінькому горобцеві!..

Птахи - це наші пернаті друзі, перші провісники весни. Тож, хочеться всіх попросити: « Готуйте гостинці для наших друзів та пам'ятайте, природа-наш рідний дім!» Усе, що вона дає нам необхідно любити, шанувати, оберігати, а птахів потрібно оберігати й любити, та не лише тому, що вони корисні, а й тому, що вони веселі, гарні й самою своєю присутністю та поведінкою дарують нам радість, чудовий спів.

Люди! Бережімо і захищаймо наших пернатих друзів і помічників!

Валентин Гадючка Роздуми маленького Горобчика

Привіт, любі школярі!

Мене звати Горобчик. У нашому роду дуже мало горобців, бо часто бешкетники стріляють з рогаток і вбивають нас, не будують годівничок діти. А якщо ми прилітаємо до школи, де розвішані годівнички, то сильніші пташки відганяють нас. Ми часто голодуємо. Ще байдужі діти сніжками ламають наші пташині їдальні, викидаючи крихти хліба на землю.

Але є у Роздольненській школі учень 6 класу Гадючка Валентин, який нам, бідолахам, завжди допомагає і залучає до цього своїх друзів.

З повагою представник горобиного роду Горобчик.

Дмитро Рижко Сповідь Блакитної Синиці

Зима. Яка пречудова пора року. Та не всі ми помічаємо цієї краси. Але варто лише придивитися. Наче величезні білі лапи лежить сніг, сніжинки, як невагомі балерини, кружляючи в танці, елегантно падають додолу. Діамантами виблискують гілки, покриті льодом, наче великі перли висять бурулі. Сміються діти, граючись у сніжки. Як весело!

А мені сумно. Я звичайна блакитна синиця, мені холодно, і я хочу їсти. Для нас зимуючих пташок, зима – це важке випробування, через яке проходять не всі. Якраз у цю пору нам катастрофічно не вистачає їжі. Ми летимо до людських осель, аби зігрітись теплом людського серця і любові. Люди! Поставте себе на наше місце. Цілих дев’яносто днів у пташок триває боротьба за виживання. На жаль, не всі виходять з неї переможцями. Згадайте, друзі, адже ми - пташки, також живі істоти. Та й для вас можемо бути дуже корисними. Згадайте, це ми в теплу пору року прикрашаємо сади та парки, звеселяємо вас своїми співами. А ще можемо бути невтомними трудівниками. Тільки я за один весняний день знищую до тисячі комах, вага яких перевищує мою власну.

Ми просимо у вас , у найрозумніших істот на планеті, допоможіть нам вижити.

Валерія Штефлюк Дятел, що живе у нашому парку

Я люблю гуляти у парку, що знаходиться у нашому селі Роздольному. Доводилося спостерігати за багатьма птахами, хочу розповісти вам про дятла.

Дятел - полохливий мешканець роздольненського парку. Сильним і гострим дзьобом він видовбує в деревах великі дупла. Ще він дуже обережний птах, який ніколи не дозволяє, щоб людина підійшла занадто близько. Єдиним доказом його присутності серед дерев є голосний стукіт, що найчастіше чутно навесні.

За дятлом можна спостерігати протягом цілого року. Легше всього зустріти цього птаха на високих деревах у старому парку, однак він заглядає також і у зарості вересу, які ростуть недалеко від оздоровчого табору «Райдуга».

Місця його перебування відповідають одній вимозі – у них повинна бути достатня кількість його основної їжі - комашок. На зиму деякі птахи переселяються на відкриті простори. Дятел – це гурман, який заради того, щоб поласувати мурахами, регулярно літає досить далеко від гнізда в пошуках смачненького.

Дятла легше почути – ніж побачити. Стукіт цього птаха дуже легко впізнати – хто хоч один раз його почув, ніколи більше не переплутає ні з яким іншим. Якщо коли-небудь вам вдасться побачити чи почути цього птаха в лісі, парку, ця подія залишить незабутнє враження.

Андрій Лапшин Пригоди Сороки – Білобоки

Одного зимового дня Андрійко вийшов у двір і побачив Сороку, яка весело стрибала по снігу. «Вона, мабуть, голодна .» – подумав хлопець. Він пам’ятав, як неодноразово розповідали в школі, що необхідно взимку допомагати зимуючим пташкам. Тому він вмить забіг до хати, і швиденько повернувся із крихтами хліба.

Сороки ніде не було видно на подвір’ї. Хлопець довго її шукав, та марно. Аж раптом почулося скреготання із-під стріхи хліва, де знаходилася корівка Красуня . «Це, напевно, пташка ховалась від холоду. Адже тут відчувається тепло від домашньої тварини» - зробив висновок Андрійко.

Гніздо було схоже на видовжену кулю з колючими боками. Хлопець посипав крихти на сніг, а сам затаївся неподалік, щоб подивитися, як жадібно хапає їх сорока.

Кожного дня підгодовував він свою Сороку-Білобоку. Та одного разу завмер від жаху, коли приніс пташці сніданок. Куниця безжалісно руйнувала гніздо сороки. Андрій відігнав розбійницю, але гніздо не врятував. Сумно кружляла Білобока, коли повернулася додому.

На другий день взялася вся сорочина родина будувати нове гніздо. А що було робити? Лютував мороз, треба відбудувати домівку. Андрійко теж не стояв осторонь, підносив гілочки, які пташки прилаштовували для свого житла.

І ось гніздо збудоване! А тим часом сонечко піднімалося вище і вище, дні ставали тепліші. Це наближалася весна. Сорока знесла декілька яєчок, а потім сіла висиджувати пташеняток. Життя продовжується…